«Інтернет речей — це драйвер, що оптимізує великі виробничі процеси», — вважає Олександр Федієнко, голова правління Інтернет-асоціації України. У спеціальному інтерв’ю для AI Conference Kyiv експерт розповів про перспективи впровадження IoT в Україні, про модеми дистанційного зняття показань і про те, чому він не вірить у національні мережі LoRaWAN.

Олександр Федієнко працював інженером на міжнародному цивільному підприємстві Global Ukraine, а також директором структурного підрозділу Global Ukraine Radio. Брав участь у проекті з розробки єдиної інформаційної мережі для Міністерства юстиції України.

У 2005 році експерт став директором компанії «ІМК», яка впроваджує новітні бездротові технології в Києві й в області. Сьогодні Олександр обіймає посаду голови правління Інтернет-асоціації України.

Інтерв’юер: AI Conference (AC)

Спікер: Олександр Федієнко (О. Ф.)

AC: Як ви вважаєте, які зміни мають відбутися в нормативно-законодавчому полі, щоби ринок із рішеннями LoRaWAN почав працювати в Україні ефективно?

О. Ф.: Для початку на законодавчому рівні потрібно простежити, щоб усі лічильники побутових послуг обладнали модемами дистанційного зняття показань. Зараз, щоб зацифрувати дані зі звичайних лічильників, потрібно зняти показання вручну. Тому нашими квартирами ходять бабусі й дідусі, дивляться на цю інформацію, записують її на якихось папірцях, потім кудись передають… Загалом, це довгий процес. Я навіть чув про те, що контролери ходять із біноклем (вони ж не мають права заходити на чужу територію), дивляться з нього на газовий електролічильник і потім записують свідчення на папір. Це нонсенс.

Згідно із законом українські енерго, водо і газові компанії не зобов’язані займатися цими питаннями, а споживач — тим більше. Але якби всі лічильники, що займаються урахуванням вживаних ресурсів, були обладнані дистанційними пристроями для зняття інформації, компаніям б вдавалося доволі швидко знімати показники. Відповідно, й отримана інформація швидше б оброблялася без зайвих витрат.

В Україні це реально зробити, але потрібні два складники. Перший — драйвер, який буде виділяти час для цього питання, а другий — воля наших парламентаріїв, які пропустять цю технологію через систему правок до законів.

Поки для комерційного й розподільного вузлів обліку це не обов’язковий складник, але варто було б над цим попрацювати. Наприклад, якщо монтується якийсь із цих вузлів, то вони повинні включатися в систему обліку й мати дистанційні пристрої зняття інформації.

Вивчаючи досвід казахських колег, де такий підхід до врахування комунальних послуг працює вже більше півтора року, потрібно зазначити, що їм допомогло лобі з боку житлово-комунального господарства. З використанням модемів дистанційного зняття оплата послуг стає прозорою і зрозумілою для всіх учасників. При такій системі щось викрасти дуже важко, практично неможливо.

AC: Як ви вважаєте, скільки часу потрібно на впровадження технологій у роботу комунальних служб, якщо уряд прийме правки до закону?

О. Ф.: Після прийняття правок до закону слід внести так звані прикінцеві положення. Це законодавча процедура, під час якої на доопрацювання закону виділяється певний проміжок часу — зазвичай не менше року. За цей період розробляється ціла державна програма, причому тут повинні бути залучені й місцеві бюджети самоврядування, і бюджети енергопостачальних компаній. Не можна всі ці речі перекладати на кінцевого споживача.

Фактично, ті ж енергокомпанії повинні міняти електролічильник за свій власний кошт — так прописано в законі. Але в нас споживач оплачує й заміну лічильника, і сам лічильник. Я сам нещодавно проходив цю процедуру, і мені довелося платити «Київенерго». Коли я телефоном зазначив, що вони повинні робити це безкоштовно, мені сказали: «Значить, ми до вас не приїдемо». І поклали слухавку. Отже, відсутність жорсткого регуляторного механізму утворює витік у системі, через який страждають споживачі.

Якби ми впровадили регуляторні принципи, що діють у Казахстані, то користувачі могли б оплатити свої послуги за лічені хвилини. У цій системі свідчення надходять на електролічильники автоматично, а програма сама вносить показання до звіту, який міститься в онлайн-кабінеті користувача з підв’язаною банкінг-системою.

Коли уся інформація зазначена й оброблена, у користувача залишається єдине завдання — натиснути кнопку «сплатити». Для цього не треба буде виходити з дому, заповнювати квитанції, їздити в абонентські відділи енергокомпаній і стояти там у величезних чергах.

AC: Що зміниться в роботі комунальних служб після впровадження Інтернету речей?

О. Ф.: Інтернет речей — це драйвер, що оптимізує великі виробничі процеси. Він повинен привести до збільшення швидкості прийняття рішень, росту економіки, скорочення людських помилок, тощо. На мій погляд, з впровадженням Інтернету речей робота комунальних служб зміниться на краще.

Перше, що принесе IoT — це відкритість. Якщо побудувати систему обліку вживаних ресурсів на єдиному блокчейні, то й енергокомпанія, і ЖКГ, і споживач будуть перебувати в єдиному інформаційно-фінансовому полі. Так споживач буде бачити, що його гроші відправлені в ЖКГ, а енергокомпанія буде бачити, що споживач оплатив надані послуги.

Друга перевага використання IoT — це швидкість проведення транзакцій і зниження витрат на проведення цих операцій. До того ж блокчейн зможе виключити з роботи людські помилки.

AC: Які перешкоди для впровадження IoT є в Україні?

О. Ф.: Перешкод немає. IoT в Україні можна впроваджувати. Головне, щоби був попит. Але поки його немає. Швидше за все, ні наш бізнес, ні наші підприємства до цього не готові морально. Вони знають, що таке є, розуміють, що це цікаво, але не можуть відчути і зрозуміти, як потім це застосувати, яке це зростання і який економічний ефект дасть на практиці.

Іноді до нас приходять серйозні нафтові корпорації. Для них сума, яка необхідна для впровадження Інтернету речей — це не гроші. Але вони думають, вагаються, і насправді зрозуміло чому. Коли відбудеться процес впровадження IoT в роботу компанії, їм доведеться скоротити величезний штат, а люди до цього не готові.

Але це не тільки наша проблема. Інтернет речей — новий напрям як для України, так і для більшої частини світу.

AC: Чи можна назвати протокол LoRaWAN конкурентом для операторів мобільного зв’язку?

О. Ф.: Як конкурента розцінювати його не можна. Я знаю кейси в того ж Orange (французька телекомунікаційна компанія, одна з провідних світових телекомунікаційних операторів). Вони використовують так звану технологію NB-IoT і той же LoRaWAN паралельно. Ключова різниця між ними в тому, що LoRaWAN можна використовувати без ліцензії на використання радіочастотного спектра, що істотно спрощує доступ на ринок.

У даній технології є свої недоліки, як і у NB-IoT. Тому багато операторів ці дві технології використовують у комплексі. Там, де потрібні більш-менш гарантовані послуги, використовують мобільний додаток NB-IoT. Там, де потрібно бюджетне рішення — беруть LoRaWAN.

AC: Як ви можете оцінити ринок Інтернету речей в Україні загалом? У яких індустріях уже застосовуються технології, і як IoT вже встиг змінити їхню роботу?

О. Ф.: У теорії ринок є, але він у якомусь коматозно-зародковому стані. Чомусь усі кейси, про які я дізнаюся, робляться таємно. Наприклад, у тому році «Одесагаз» встановила кілька тисяч модемів для збору свідчень на газові лічильники жителів приватних будинків. Чи можна назвати це розвитком ринку IoT в Україні? Звичайно. Але про це чомусь ніде не написано, про це ніхто нічого не каже. Я сам дізнався про ці кейси випадково, від своїх колег.

Що стосується національних мереж LoRaWAN — у них я не вірю. У нас є кому ці мережі будувати, але я не впевнений, що ця справа буде успішною. Я вважаю, що LoRaWAN — це рішення, яке буде популярне на локальних підприємствах, у промисловості, у невеликих містах — там це буде потрібно.

Але це тільки моя думка. У деяких країнах (Південна Корея, Нідерланди) це рішення використовують на національному рівні. Я знаю українську компанію, яка зможе побудувати національну мережу LoRaWAN, але коли це трапиться — невідомо.

AC: Про що буде ваша доповідь на AI Conference Kyiv?

О. Ф.: Моя доповідь стосуватиметься Інтернету речей: технології, на яких він будується, що ці технології дадуть Україні, і де це можна ефективно використовувати.